Заклик до протестів

День Європи проти капіталізму

В Європі не спадають хвилі протесту. Керівництво ЄС вдається заходів, що тільки сприяють зростанню світових боргів , іншими словами поглиблюють кризу кризу. Чергові саміту європейських інституцій ставлять собі за мету вдатись до мір ( частіше неоліберального характеру), щодо реабілітації капіталізму . Коли ці заходи зазнають поразки, то уряд та буржуазні ЗМІ починають розповідати нам, що економічний дефолт, криза та бідність зачеплять «нас усіх» , цим самим створюючи підґрунтя для проведення більш жорстких неоліберальних реформ , соціальні наслідки яких ми відчуємо, якщо не чинитимемо супротив.

Протягом всієї кризи нам кажуть, що «капіталізм необхідно приборкати», банки та корпорації повинні нести частину тягаря за ситуацію, який вони створили. Проте зараз, як ми можемо бачити, все відбувається з точністю та навпаки : члени ЕС та уряди інших Європейських країн посилюють конкуренцію та впроваджують руйнівні державні програми жорсткої економії для стимулювання прибутків приватних власників. При цьому, вони відтворюють руйнівну логіку капіталізму : наявність криз, безпорадність та зубожіння бюджетних установ, на противагу приватним , тобто ексклюзивний дисбаланс багатств, властивий капіталізмові.
Давайте організовуватись, для побудови кращого суспільства!

Капіталізм – як причина нестабільності та соціальної незахищеності!
За останні десятиліття капіталістичної глобалізації поширилась конкуренція між приватними корпораціями та національними установами. Провідні індустріальні країни повністю перестали регулювати свої ринки збуту, нав’язуючи та поширюючи цю модель іншим. Вони скоротили пільги, приватизували громадські надбання, обмежили трудові права та вдалися до заходів збільшення контролю над суспільством – все це в інтересах безперешкодного зростання капіталу.

В Європі, мовлячи пафосно, словами політиків «на світлій стороні гуманістичного капіталізму» ми спостерігаємо зовсім іншу картину : наша соціальна захищеність зменшується, стабільність падає, а соціальний розлад та класові протиріччя зростають.
Так званий «ринок першої необхідності» знаходиться в стані стійкої соціальної кризи, з вини національних урядів. Урядів, котрі діє ,ніби «в інтересах національного зростання», а по суті збагачуючи лише маленьку елітну жменьку капіталістів. Нав’язливі конкурентні гонки та політика неолібералізму довели фінансові ринки до точки кипіння. Нерухомість, грошові кошти, заощадження – все це тріщить по швам . Це не просто результат «жадібності» чи «корупції» крихт еліти , як багато хто стверджує… Це – базові характеристики капіталізму, як частини суспільного ладу . Тому, цей порядок речей необхідно змінити.

Похідні режиму ЕС
В 2011 році європейські борги зросли , грошова криза загострилася. Ряд держав-членів ЄС фактично на грані банкрутства, що становить загрозу впровадження «Євро» як єдиної валюти. Відповідно до поверхневих і популістських оцінок , ці держави “живуть не по власних коштах”. Насправді, вони лише спробували створити економічне зростання за рахунок кредитів. Вони перейняли таку ж практику, як і всі інші країни поза ЕС, тільки впровадили її з меншим успіхом. В якості умови фінансової підтримки вони обійшлись підтримкою Європейського центрального банку (ЄЦБ), а також новоствореними засобами порятунку євро. Сьогодні ж , уряди цих країн змушені ввести новий ряд заходів жорсткої економії. Європейську межу боргу передбачається закрити, відновивши «довіру ринків», очевидно, за рахунок працівників, студентів і безробітних. У той же час, борги на приватний прибуток не впливають. Багато в чому , таким же способом , Міжнародний валютний фонд (МВФ), Європейський союз (ЄС) та інші міжнародні інститути та організації чинять перешкоди державному регулюванню, даючи корпораціям розвиватись у транснаціональною економікою, та скорочують і приватизують більшу частини державного сектора. Все це спрямовано на посилення кризового і експлуататорського режиму ЄС, що служить інтересам економіки в інтересах домінуючих класів. Незважаючи на певні розбіжності між собою, Франція та Німеччина вдалася до створення спільної політики без особливого ​​опору. Звичайно, там були національні протести … Масові ініціативи з’явилися по всьому континенту, намагаючись подолати свавілля. Але до сих пір, навіть за чисельності масових демонстрації і загальних страйків не вдалося досягти значних успіхів. Національні союзи та профспілки вимагають прийняти лише деякі обмеження внутрішнього впливу капіталізму. Не існує ефективної транснаціональної солідарності між представниками офіційних профспілок, тож якщо ми хочемо, щоб щось змінилось – ми повинні зробити це власними силами без посередників!
Ми прагнемо кращого!

Заходи жорсткої економії ставлять під загрозу економічну стабільність так само, як борг сворює загрозу інфляції . Ці заходи не можуть бути порятунком капіталізму, адже він сам відтворює нескінченно повторювані кризи. Так навіщо ж продовжувати витрачати своє життя за це? Давайте боротися проти неоліберальної ідеології, давайте зкооперуємось на загально- європейському рівні! Наш День дій – 31 березня 2012 буде першим кроком! Одночасна демонстрація в багатьох європейських країнах значно більше, ніж просто сигнал про солідарність. Це вже викликало міжнародне обговорення і співпрацю. Ми запрошуємо всіх представників та прихильників визвольних ініціатив приєднатися до цього процесу. Ми прагнемо зростати незалежно від державних установ, і готові до наполегливої ​​боротьби. Криза може виявлятися по-різному в різних країнах, але всі ми поділяємо спільну мету: ми не хочемо врятувати капіталізм – ми хочемо його подолати. Ми виступаємо проти націоналізму. Дуже важливо, щоб подальша наша боротьба була налаштована проти подальшого розмивання соціальних стандартів, але ми повинні прагнути вищого! Ми хочемо, позбутися від фатальних обмежень капіталізму і його політичних інститутів. Це єдиний шлях, в якому “реальна пряма демократія” може бути випроваджена в життя.